Василь з позивним «Лісник» — 51-річний військовий з Рівненщини
У мирному житті він працював трактористом у лісгоспі, мав господарство та виховував дітей. Сьогодні його син також служить у навчальному центрі бригади, а донька залишилася вдома з матір’ю. Зв’язок із рідними обмежений короткими повідомленнями — «доброго ранку» та «добраніч».
Про це розповідає Рівне24
«Я багато про що шкодую у своєму житті, — каже він. — Але пішов воювати, аби діти не воювали».
Василь рідко говорить про свій бойовий досвід. «Втрати були», — коротко зізнається він, після чого замовкає. Найважчим для нього є не окопи чи поранення, а втрата побратимів. Сам він також пережив поранення та п’ять місяців реабілітації. Повернувся до служби, адже поруч з ним його син. «Списатися? Ні. Хтось мусить бути тут», — пояснює Василь.
Зараз «Лісник» виконує обов’язки командира взводу 104-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Він не приховує втоми: «Все вже так надоїло», але розуміє, що обов’язок сильніший за виснаження. Його мрія проста, але майже недосяжна в умовах війни — прокинутися одного дня у тиші, без тривог і поспіху.
«Скорішої Перемоги», — додає він.